
Сонячним ранком 13 квітня, коли на годиннику було трохи за десяту, мама Оксани пішки йшла вулицею Петропавлівською до церкви, щоб освятити гілочки верби, як раптом місто Суми здригнулося від удару балістичної ракети. І за кілька хвилин – повторний вибух, пише Кордон.Медіа.
Люди кинулися дзвонити один одному, щоб переконатися, що все добре. Але друзі й рідні, які намагалися зв’язатися з Оленою, чули тільки, що «абонент не може прийняти дзвінок».
Жінку не могли знайти ані серед живих, ні серед загиблих упродовж кількох днів. Попри страшні думки, сподівалися на диво. Дивом в цій ситуації була вірогідність того, що Олена може бути десь в лікарні, можливо, непритомна, але жива. На жаль, так не сталося…
Як стало пізніше відомо, вона опинилася в самому епіцентрі вибуху. Шансів вижити не було. Тіло Олени змогли ідентифікувати тільки за результатами ДНК-експертизи.
«Мама була серцем нашої сім’ї, – згадує донька, – неймовірно доброю, ніжною, турботливою. Вона дуже смачно готувала, любила, коли в дім приходять друзі. У нас була дружна родина, я виросла в атмосфері любові й щастя».
Чоловік Олени – відома в кінологічному середовищі людина: упродовж багатьох років Василь Бондаренко очолював Сумський обласний осередок Кінологічної Спілки України. З коханою дружиною вони прожили у шлюбі понад 35 років.
«Як я тепер без неї?..», – не може стримати сліз Василь Володимирович.
Усі разом вони багато подорожували, побували у багатьох країнах. У родині завжди вважали, що найцінніше – не речі, а спільно проведений час, враження й спогади.
Біолог за освітою, Олена дуже любила все живе: переживала за кожне зрубане дерево, обожнювала своїх домашніх улюбленців. Вона могла прийти додому з кошеням, яке підібрала на вулиці, рятуючи від смерті на морозі, чи купила на базарі просто тому, що це малятко виглядало найслабшим.
«Я ж бачу, що у неї (продавчині – ред.) всі кошенята гарні, пухнасті, а оце – якесь бідолашне, його точно ніхто не купить, і воно в них там скоро помре, або викинуть його на смітник», – казала вона про смугасту кицьку Масяню, яка стала улюбленицею всієї родини.
«Я йду, а воно там сидить, маленьке таке, страшненьке, шерсть закудлана, вуха величезні – не кошеня, а якась летюча миша», – таким вперше Олена побачила Масіка, який в її добрих руках виріс у 9-кілограмового чорного красеня.
Цю любов до всього живого вона передала й доньці, яка стала ветеринарним лікарем. Одного разу, ще у студентські роки, Оксана повернулася із зустрічі з друзями не сама, а з маленьким мокрим кошеням.
«Оце хтось викинув у коробці в річку. Втопити хотіли, а ми ту коробку витягли», – казала донька.
Руденька пухнаста Соломія, яка з того часу живе в родині, більше ніколи не побачить свою хазяйку…
Життя цієї родини, як і десятків інших сумських родин, розділилося на «до» і «після».
З Оленою Бондаренко попрощалися в Сумах 17 квітня. На місці, де вона загинула, біля магазину «Дари моря», – квіти з траурною стрічкою. А в серцях рідних і друзів – чорний біль.
Нагадаємо, удари росіян двома балістичними ракетами по місту Суми 13 квітня, у Вербну неділю, забрали життя 35 людей, ще 129 отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!
Голова Охтирської громади Павло Кузьменко, лікар-травматолог з двадцятирічним стажем, розповів про синдром обкрадання, ефект вигорання та вчасне вправляння вивихів –...
Фото дитячого синього самоката, який залишився самотньо стояти 13 квітня на вулиці в центрі Сум після російської ракетної атаки балістикою,...
У цьому інтерв’ю Денис Чикалов розповів про евакуацію поранених, про боротьбу з російськими дронами на оптоволокні, а також про важкі...
Відбулося чергове засідання комісії щодо визнання підприємств, організацій, установ Сумської області критично важливими....
Третій рік війни, інтенсифікація обстрілів, збільшення кількості загиблих цивільних, курська операція... Як це все відобразилося на жителях Сумщини у 2024...