Воєнного досвіду у 23-річного Дениса Чикалова чимало. Навчання у Великій Британії та Німеччині, робота на еваку під час Запорізького контрнаступу і на Авдіївському напрямку. Врятовані життя, орден від Головнокомандувача…

Зараз Апельсин у складі 47-ї бригади служить на, скажімо так, Курсько-Сумському напрямку, поруч з рідним селом, пише Цензор.НЕТ. 

- Після Запорізького, Авдіївського, Покровського напрямків ти зараз на рідній Сумщині, разом із колегами медично супроводжуєш Курську операцію ЗСУ. Базуватися в рідних краях, недалеко від рідного села - це для тебе щось особливе? Чи звичайні будні цієї війни?

- На відміну від Запорізького, Покровського, Авдіївського напрямків, тут близько і рідні, і друзі, і хата. Трошки якось легше. Я місцевий, ще колега мій місцевий, то ми поїхали на рекогносціювання по військових справах – бо потрібні хати. І набагато легше було знаходити ті самі хати, будинки.

Це з одного боку. А з іншого – важкувато, бо моє село за 1,5 кілометра від кордону. Хоч і зараз на тій стороні наші, але частково є і росіяни. Тому почастішали обстріли, fpv, які атакують і цивільних, і військових. Були випадки, коли цілу сім’ю атакували дрони fpv, і цивільні автобуси...

Тому трошки важкувато. Проїжджаю від моєї хати за 8 кілометрів, ось поворот додому, а я поїхати не можу...

- За яким графіком змін тобі доводиться жити? Розкажи — звісно, в міру того, що можна - про свою роботу.

- Це для нас новий напрямок, тому попервах було важко.

А загалом графік – три дні відчергував, три - вдома. Але було і таке, що три дні відчергував, потім дзвонять, кажуть, що треба поїхати на ту сторону, за кордон, подивитися маршрути. Сідали, їхали, дивилися, ще там на добу лишалися.

- Одразу пояснимо, що маршрути, про які тебе просили подивитися, - це маршрути евакуації. Іде постійний пошук нових маршрутів, тому що по старих часто працюють росіяни.

- Так. Оскільки зараз дуже розповсюджені fpv-дрони, то постійно на якомусь маршруті вони починають працювати, і треба шукати новий маршрут. І так щоразу: тільки вони знаходять - починають працювати. І тоді доводиться або ризикувати і їхати тим самим маршрутом, або шукати якийсь новий маршрут.

- Причому росіяни атакують дронами вже на оптоволокні. Будь ласка, поясни читачеві, чим дрони на оптоволокні небезпечні для евакомобілів.

- Вони небезпечні тим, що їх неможливо заглушити РЕБами. На такому дроні є катушка з оптоволокном, яке тягнеться від оператора, і тому дрон неможливо заглушити.

- Тому і треба шукати нові маршрути евакуації. Що є небезпечно, тому що росіяни багато чого мінують.

- Новий маршрут небезпечний тим, що ти не знаєш, що там може бути. Тому завжди небезпечно. Можливо, мінування, можуть бути інші перешкоди -  залежно від ситуації. Те саме і по роботі.

- Повернімося до твого теперішнього типового графіку. Отже, три дні роботи на три дні відпочинку. А спите залежно від того, чи є поранені, чи нема поранених?

- Так. Буває затишшя, коли ворог накопичує сили та ресурси, або ж погода не дозволяє вести активні бойові дії,тоді трошки тихіше. А бувають дні, коли ідуть безперервні штурми. Взагалі може бути, що немає поранених. А бувають такі моменти, коли їх дуже багато.  Купа факторів, які на це впливають. А коли після чергування повертаємося додому, можемо день відпочити,привести себе до ладу , а далі — залежить від наявних задач…

Через погані дороги, техніка постійно ламається. І водіям, навіть в свої "вихідні", приходиться займатися ремонтом.

- Що ж, на кінець інтерв’ю попросимо читачів скинути копійку. А зараз скажи, твої обов’язки залишилися ті самі?

- Ті самі. Я санітар-інструктор. Якщо є якесь поповнення чи планові навчання, то в свої вихідні можу поїхати, провести навчання для особового складу.

- Так що ти вже гуру-інструктор?

- Не зовсім гуру, але трошки передаємо свій досвід, вчимо молоде поповнення.

- Наскільки молоде? Ти ж сам ще не старий. Часто доводиться навчати людей, старших тебе за віком?

- Переважно це і є старші. Але зараз після цього закону про СЗЧ люди трошки повертаються, ідуть молодші хлопці. Було і 24 роки, і 20 років, і 18.

- Як тобі мотивація людей, яких ти навчаєш?

- У кожного по-різному. Все залежить від людини. Є дуже мотивовані, а є такі, що їм байдуже, вони і не стараються дуже про щось дізнатися, чогось навчитися.

- Поясни читачеві свої функції на етапі евакуації. Що саме ти робиш?

- Я працюю на вивозі поранених - або з точки передачі поранених, або безпосередньо з позицій. І передаю далі на медевак. Або інколи можу сам сісти на медевак. Яка моя роль? Якщо на броні їдемо - командир машини. Є механік-водій, командир і медик. Можу бути і командиром, і медиком. Раніше я був за медика трошки більше, а командиром була інша людина. Зараз він перевівся до іншого підрозділу, і його функції маю виконувати я. Маю трохи більше слідкувати за маршрутом, за дорогою, підказувати водію-механіку…

- Часто доводилося потрапляти під обстріл?

- Крайній раз, коли виїжджали на задачу, по нас прилетів fpv. Але вдалося спішитися і виходити пішки.

А так – артилерія, fpv, І ПТУРи поряд пролітали, слава богу, що не попали.

- Ворог свідомо працює по наших медиках, по евакомобілях?

- Так, працюють. Якби артилерія прилетіла, то можна було б сказати, що випадково по медиках прилетіло. Але в інтернеті - купа відео, коли ворог працює з fpv-дронів на оптоволокні саме по медичних автомобілях; коли видні знаки розрізнення, що це медичний автомобіль. Видно, що це машини швидкої допомоги, і вони цілеспрямовано їх знищують.

- На Курсько-Сумському напрямку є своя специфіка евакуації?

- Тут дуже велика насиченість дронів, fpv-дронів і дронів зі скидами. Це набагато ускладнює роботу з евакуації. Робота з технікою, – дуже ускладнюється через дрони.

- Антидронові рушниці у екіпажів наявні?

- У нас є РЕБи, мангали. Наші хлопці проявили ініціативу, самі зробили ці штуки. А протидронові рушниці – це більш піхотна тема. Нам це трохи недоцільно, непрактично використовувати.

- У попередньому нашому інтерв’ю ти розповів, що за службу Валерій Залужний нагородив тебе Хрестом хоробрих. А як за той період, що ми з тобою не бачилися — нагород побільшало?

- Так, за Покровський напрямок є медаль "За врятоване життя".

- Вітаю! І про яке врятоване життя йдеться?

- Була дуже тяжка евакуація із щільним вогнем противника. І ми тоді змогли врятувати кілька тяжко поранених бійців. За це і отримали нагороду.

- Чим тоді ворог гатив по вас?

- Мені тоді потім розповіли, що по нас гатили артилерія та танчик.

- Зараз ви з побратимами медично обслуговуєте нашу Курську операцію. Скажи, а з місцевими на Курщині доводилося спілкуватися?

- Не дуже. Проїжджали повз або проходили. Вони лише підходили цигарку попросити, таке.

- Всі ми пам’ятаємо, чим займається російський окупаційний режим за окупації. Пам’ятаємо Бучу, Ірпінь і так далі. Тому особлива увага до того, як наші війська поводять себе на тих територіях, які ми зайняли на Курщині. Наскільки жорсткою є дисципліна у наших військах на території Курщині, щоб не допускати репресій щодо їхнього цивільного населення?

- Те, що я бачив на власні очі, - це те, що наші бійці привозили воду, сухпаї для їхніх місцевих. І взагалі допомагали, чим могли. Нам постійно нагадують про правила поводження з цивільними на війні за Женевською конвенцією. Постійно це проговорюється, щоб не бути такими самими, як наші вороги. Якихось фактів жорсткого поводження я не бачив і не чув.

- А про північнокорейців, яких залучив ворог, побратими щось розповідають?

- Я з ними не стикався, не бачив. Лише те, що і всі в інтернеті, читав. Знаю, що вони є, що вони штурмують. А хто вони, що вони – все знаю лише з відео в інтернеті. Оті навали, коли вони бігли натовпом, такі м’ясні штурми.

- Про мешканців Курщини я тебе спитав. А як щодо сумчан і мешканців сіл біля Сум? Яке ставлення місцевих ти відчуваєш до війни в цілому і до наших військових?

- Коли я жив в одному селі на Сумщині (ми тоді в іншому районі працювали), сусіди, до нас дуже гарно ставилися. Допомагали всім, чим могли.

Траплялися і проблеми. Було важкувато знайти в Сумах квартири, бо не всі хочуть здавати військовим. Хтось боїться, що прилетить по квартирі через те, що машина зелена стоятиме. Хтось - ще чогось боїться – хтозна. Але загалом ставлення тут, на Сумщині, мені набагато більше подобається, ніж в інших місцях. Може, дається взнаки, що я місцевий.

- Якщо місцеві усе ж здають військовим свої квартири, то чи просять якісь гроші окрім комуналки?

- Кому як пощастить, хто на яких людей натрапить. Умови оренди як і для всіх інших людей – оренду за квартиру за місяць плюс комунальні платежі.

- А по Сумах яка взагалі атмосфера в місті? Наскільки я бачив, все у місті сильно змінилося з початком Курської операції. Чи нема у місті відчуття заляканості?

- Не знаю, чи є заляканість - але більш напружене стало, це точно. Кожну ніч прилітають їхні безпілотники, шахеди. Часто ракети почали літати, по місту прилітає. Багато випадків, коли прилітало по звичайних будинках, де живуть цивільні люди. Була купа загиблих і поранених серед цивільних. По області так само збільшилися обстріли.

- При цьому, я так розумію, що звички бігти до бомбосховища у людей не з’явилося.

- Не можу сказати за всіх. Хтось ходить, хтось ні. У мене рідні, то вони, як тривога, щось летить, - спускаються. І кажуть, що багато хто йде в сховища. Тому це теж залежить від людей: хтось іде, хтось ні.

- Я правильно розумію, що від кордону до міста настільки маленька відстань...

- ...що інколи прилітає раніше, ніж вмикається тривога. Може і таке бути.

- Денисе, а у відпустці тобі довелося побувати? Куди їздив?

- Якраз на Новий рік була відпустка. Але я подумав, що і так весь час "вдома", на Сумщині, то в принципі, думаю, можна кудись на цей час поїхати. То подорожували разом з дівчиною по Україні.

- А яка атмосфера у твоєму рідному селі, коли ти приїздиш?

- Останнього разу, коли їздив додому, людей майже не бачив. А так люди жаліються, що часто прилітати почало, дрони працюють активніше. То напруга там зросла. Якщо раніше плюс-мінус раз на тиждень прилетить, то зараз набагато частіше.

- Усіх військових, з якими спілкуюсь, я нині питаю, чи стежать вони за спробами Дональда Трампа дотиснути нас і росіян до перемир’я. А ти слідкуєш за перебігом подій?

- Щоби там слідкувати – ні. Просто почитати новини – не більше. А щоб чогось чекати, не знаю. Я мало вірю в якесь перемир’я. Якщо воно і буде, думаю, це буде ненадовго, лише щоб ворог перегрупував свої сили, відновив свої потужності. І я думаю, що вони знову нападуть. Сумніваюсь, що вони зупиняться.

- Скажи мені, Денисе, а як ти вивозиш оці три роки війни? Чим відволікаєш себе від крові, смертей, від життя між стабіком і орендованою квартирою?

- Зараз трошки легше, оскільки тут всі мої близькі, друзі. Якось є змога зустрітися, випити кави у місті чи до батьків заїхати,– все-таки трошки легше. Минулого разу я казав, що спілкування з побратимами, колегами трошки допомагає. Зараз ще більше допомагають рідні і близькі.

- А рідні і близькі як правило, до тебе приїжджають?

- Ні. Мої всі живуть біля мене, в пішій доступності. Можу якось ввечері зайти в гості. З друзями так само –майже всі в одному дворі.

- Круто, не у багатьох є така можливість!

- Зараз у мене є така можливість. На інших напрямках були "вдома" у інших хлопців. Кому як пощастить (чи не пощастить). Я б не хотів, щоб у всіх вдома була війна. Краще без війни.

Бригадний шеврон, окроплений кров'ю поранених побратимів

- Наостанок спитаю себе про твої життєві плани після завершення війни. Процитую з минулої бесіди: "В голові - дуже багато варіантів. Можливо, продовжити у війську; можливо, піти на схожу спеціальність – в ДСНС, так само продовжувати рятувати людей. А може – і до дітей".

А що зараз? Якийсь з варіантів, про які ти казав минулого разу, став більш ймовірним? А може є новий варіант?

- Перш за все, мабуть, треба дожити до Перемоги. А далі – не знаю; можливо, якусь власну справу відкрию.

- А що твоя дівчина каже?

- Каже, треба щось думати своє. Задумуємося над якимось власним бізнесом !

- Що ж, тоді їй — тебе дочекатися, а вам обом — знайти після війни ту саму ідею!

Увага! Охочі допомогти підрозділу Дениса Чикалова з ремонтом евакуаційного транспорту можуть донатити сюди (посилання на банку):

Safe money transfer

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"