Живим коридором з національною символікою зустріли та провели Воїна в останню дорогу. Прощання із загиблим Захисником відбулося на Алеї Слави, повідомили в мерії Ромен.

Віддати останню шану Герою прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та мешканці громади. Увись здійнялась спільна молитва. Всі присутні схилили голови і молилися за спокій душі загиблого Воїна Віктора.

На честь Героя звучав Гімн України, який гучно пронизував небо. Присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі Воїна-Захисника. Адже він був справжнім патріотом, щирим і добрим, а ще відважним та самовідданим бійцем.

Наш Захисник КІКТЬОВ Віктор Валерійович народився 9 березня 1985 року в селищі Орілька Харківської області. Закінчив 9 класів місцевого ліцею, продовжив навчання у вечірній школі. Працював у Харкові на різних роботах. Здавалося б, звичайне життя звичайної людини. Але найголовніше – він мав добре серце, завжди був працьовитим, відповідальним, чесним і справедливим.

Саме в Харкові Віктор зустрів свою любов. Одружився, став батьком двох дітей – сина та донечки, яких любив понад усе. У 2009 році разом із сім’єю переїхав до м. Ромни, де десять років працював на фірмі з встановлення вікон, а згодом – на будівництві в Києві.

Життя йшло своїм шляхом, але війна змінила все…

Перші дні повномасштабного вторгнення Віктор зустрів у Києві. Через тиждень повернувся до родини та відправив дружину з дітьми за кордон, а сам залишився працювати до столиці. Він вірив у перемогу, мріяв про мирне небо над рідною землею… Та, на жаль, війна не дає спокійного життя тим, хто має хоробре серце…

Восени 2024 року Віктор КІКТЬОВ був мобілізований Роменським військкоматом. Пройшов військову підготовку в Чернігівській області та став оператором взводу протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону 17-ї окремої важкої механізованої бригади.

Його підрозділ одразу направили на Курський напрямок. Там Віктор проявив себе як мужній, відважний, непохитний боєць. Побратими поважали його, цінували за його силу духу, за вміння підтримати, за гумор, який допомагав витримати всі труднощі війни. За густу бороду Віктор мав позивний "САЇД". Незважаючи на складні військові будні Віктор намагався щодня спілкуватися з рідними. Але війна не щадить нікого…

У лютому 2025 року Віктор отримав поранення. Лікувався в Сумах і Чернігівській області, але навіть там не дозволяв собі бути слабким. Ще на передовій він захворів, але думав, що недуга відступить. Вже з непрацюючою рукою повернувся на фронт до побратимів. Та командування відправило його на обстеження до Ромнів.

На жаль, 23 березня 2025 року солдат Віктор Валерійович КІКТЬОВ помер від гострої легенево-серцевої недостатності…

Захиснику назавжди 40 років…

У Віктора залишилися батьки, дружина, син, донька, сестра… Родина, для якої він був опорою, захистом, любов’ю, світлом. Віктор був світлою людиною. Любив життя, жартував, мріяв… Його дружина згадує, як він захоплювався декоративними рибками, мав власний акваріум, любив собак, а ще – кімнатні квіти. Він завжди купував нові горщики з квітами, щоб у будинку панували затишок і тепло.

Спочивай з миром, Захиснику… Вічна шана та світла пам'ять Воїну - Віктору Валерійовичу КІКТЬОВУ!

Слава Україні! Героям Слава!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!