Ініціатор петиції Алтфатер Віталій Іванович пише:

“Шановний пане Президенте!

Звертається до Вас Охріменко Світлана Михайлівна, мати 23-річного загиблого військовослужбовця.

Від імені родини, друзів, побратимів прошу Вас розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) командиру відділення – командиру машини 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини А4590, старшому солдату, Охріменку Володимиру Анатолійовичу.

Володимир народився та виріс у м.Путивль Сумської області. Після закінчення школи здобував освіту в Сумському машинобудівному коледжі. У матері він був єдиною дитиною, опорою, гордістю та тим, заради кого хотілося жити.

Розпочав службу в ЗСУ з 17.08.2020. Підписав контракт, бо мав бажання захищати свою країну.

Має посвідчення УБД, так як перебував у зоні ООС ще у 2021 році.

Під час повномасштабного вторгнення знаходився на навчанні в Кам’янець-Подільському та здобув освіту. Ризикуючи життям, добрався до Києва та приєднався до частини добровольців (виконував обов’язки в Києві, Чернігові, Обухові). Через 2 місяці дістався до своєї частини.

Далі був направлений до Білогорівки Донецької області, де здійснював мінування, перебуваючи на посаді сапера групи інженерного забезпечення. Потім передислокування до Бахмуту, де ніс службу вже старшим групи.

Отримав перше осколкове поранення під Бахмутом (ліва рука та ребра). Був госпіталізований. Надалі відбулося переведення до Запорізької області. Володимир Охріменко виконував завдання з інженерної розвідки.

Потім Харківська область - інженерна розвідка.

Далі – Серебрянський ліс (біля населеного пункту Діброва). Завдання стосувалися мінування попереднього краю та розмінування до попереднього краю, де знову був старшим групи.

Під час заведення групи, Володимир отримав кульове поранення 02.04.2023 (права рука та передня черевна стінка). Після госпіталізації повернувся до служби та виконував далі бойові розпорядження. Неодноразово отримує контузії.

За словами побратимів, Володимир був мужнім воїном і тим, з ким хотілося піти в розвідку.

Не звертаючи увагу на те, що Володимир Охріменко був доволі молодим, побратими поважали його та дослухалися його думки.

Був прикладом та користувався авторитетом. Відкритий і доброзичливий, умів підняти бойовий дух і підтримати в скрутну хвилину – основні риси молодого захисника України.

Перебуваючи в зонах активних бойових дій, завжди залишався нескореним і сильним духом.

Володимир втратив своє життя у 23 роки. Він був переконаний, що захищає свою родину, свою країну від ворога. Стояв до останнього…

Після перемоги мріяв одружитися, мріяв про дитину, хотів жити…

«Мамо, хто, як не ми! Тут усі нормальні хлопці! Якщо сьогодні ми не будемо стояти тут – завтра ці нелюди будуть там! А там ти в мене, там мій дім! Мамо, ти повинна пишатися мною!» - ці слова Володимира постійно ніби чую та повторюю щоденно.

За виконання бойових завдань перед Батьківщиною, 58-а окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського, у якій проходив службу мій син, відзначена у Вашому відеозверненні.

З серпня 2023 року по 21 квітня 2024 року знаходився та виконував військові розпорядження в зоні бойових дій поблизу населеного пункту Пречистівка Волноваського району Донецької області.

За коротке молоде життя Володимира відзначено почесним нагрудним знаком командира 16 окремого мотопіхотного батальйону, багатьма грамотами та подяками за сумлінне несення служби під час заходів з забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування російської збройної агресії проти України.

Пане Президенте, прошу Вас присвоїти моєму синові, Охріменку Володимиру Анатолійовичу, звання ГЕРОЙ УКРАЇНИ (посмертно).

Слава Україні!

Героям слава!”

Наразі зібрано більше 5 тисячі голосів з 25000 необхідних для розгляду.

Залишилося 84 дні.