Прощання із загиблим Захисником відбулось на Алеї Слави.

Віддати останню шану Герою прийшли рідні, близькі, керівництво громади, священнослужителі, друзі, бойові побратими, знайомі, небайдужі мешканці громади, зустрічаючи його на колінах. Від тужливих звуків військового оркестру та ридань здригалося напоєне літнім теплом повітря, бо кожна така втрата пекельним горем розливається у жилах кожного українця.

Чин заупокійної служби за Героєм здійснили священнослужителі Православної церкви України.

Під супровід оркестру, журливу мелодію «Плине кача» та майоріння синьо-жовтих прапорів провели Героя в останню земну дорогу.

Наш Герой – Сергій СТАДНІК народився 9 листопада 1992 року в м. Червонопартизанськ Свердловського району Луганської області.

У 1993 році разом з родиною переїхав до с. Глинськ Роменського району.

У 1999 році Сергій пішов до 1 класу Глинської школи, а в 2008 році закінчив 9 класів, здобувши базову середню освіту.

Після закінчення школи вступив до Глинського вищого професійного училища, де й здобув спеціальність «тракторист-машиніст-пасічник».

З юності Сергій захоплювався мотоциклами. За кермом свого “залізного коня” мотоцикла Мінськ проїхав сотні кілометрів. Також він постійно любив щось лагодити, удосконалювати, ремонтувати, - розповідають рідні. – Цьому Сергія навчив його хрещений батько. Тож мотоцикли та механіка були його життєвою стихією.

Професійний шлях майбутній захисник розпочав на місцевій пилорамі у 2017 році. Згодом працював оператором котельні у дитячому садочку.

Потім Сергій пройшов строкову військову службу в Збройних силах України в м. Одеса.

Після проходження служби працював касиром в супермаркеті «Екомаркет» в м. Ромни та на Роменському заводі «Тракторозапчастина».

24 лютого – принесло біду в Україну… Повномасштабна війна докорінно змінила життя цивільного Сергія СТАДНІКА.

З перших днів війни він взяв до рук зброю та став на захист України.

До лав ЗСУ наш земляк був мобілізований 24 лютого 2022 року. Проходив службу на посаді старшого стрільця-оператора 117 окремої механізованої бригади Сухопутних військ України. Боронив країну на Запорізькому напрямку. Мав позивний «Полковник», бо завжди був дуже серйозним та виваженим.

У вересні 2022 року, перебуваючи у відпустці, Сергій одружився.

Під час складних боїв Сергій СТАДНІК неодноразово отримував поранення та контузії, проходив лікування та реабілітацію. Попри це, він й надалі, стійко та відважно тримав оборону нашої Батьківщини, не жаліючись та не скаржачись ні на що.

Понад два роки наш земляк давав гідну відсіч російському окупанту.

У квітні-травні 2024 року Сергій разом з побратимами пройшов військове навчання в Англії, після чого повернувся на позиції у свій підрозділ.

Сергій мало розповідав рідним про бої та ситуацію на війні. Але завжди старався хоч на декілька хвилин зв’язатися з рідними. І коли в телефонній розмові мати чула «як бахкає», Сергій завжди відповідав: «Мамо, не прислухайтесь. Все буде добре».

Обіцяв, як повернеться додому, змайструвати власними руками для дружини електровелосипед. Мав плани після Перемоги придбати будинок та зіграти справжнє весілля.

Наш Герой усією душею вірив у те, що наближає омріяну Перемогу і повернеться до рідного дому. Та не судилося…

Не судилося придбати омріяний будинок, зіграти весілля, народити і виховувати дітей…

Жорстока війна все зруйнувала…

29 травня 2024 року мати останній раз почула голос свого сина в телефонній розмові.

30 травня 2024 року Сергій вийшов на чергове бойове завдання, але так з нього і не повернувся, повідомили в мерії Ромен.