Как сообщил активист Андрей Букин, который ездил на Донбасс с грузом гуманитарной помощи сумским бойцам, среди милиционеров есть погибшие.

«Данкор» будет следить за развитием событий.

Сам же г-н Букин так описал очередную, уже пятую экспедицию на Донбасс: «В ніч виїзду спустився сильний дощ, і мені подумалось, що дорога на Донбас буде складною. Але на момент виїзду, дощ скінчився, подарувавши прохолоду та чисте повітря. Бог милостивий до подорожніх. Цього разу у нас було дві точки, куди ми мали заїхати. Перша – працівники правоохоронних органів з міста та області, які добровольцями поїхали на службу до Красного Лиману; друга – це частина артилерійського полку, які беруть активну участь у боях на Донбасі.
За вчорашній день ми переїхали величезну кількість блокпостів. Вони (блокпости) хоча і розбудовані але відчувається, що лінія фронту відкотилась далі. Все стало на багато простіше (особливо про блокпост в Ізюмі). 
Дорожнє покриття в Донецькій області набагато краще, а ніж на Луганщині. Рівненька навіть між селами, виняток складають місця, де була війна і працювали міномети.
Через Слов’янськ не стали їхати і проклали маршрут, через місто Святогірськ. Краєвиди природи порадували нас, за вибраний нами маршрут. Багато церков, сосновий ліс, ставки радували всю дорогу. 
Красний Лиман зустрів рясними абрикосами та неприємними людьми. Ми добралися до РУВД м. Красний Лиман, де зустрілися з сумчанами. Гуманітарну допомогу розвантажили, поговорили з хлопцями, взяли потребу. Нам треба було добратися до наших артилеристів, тому ми не стали витрачати час на довгі задушевні розмови і тому швиденько зібралися у дорогу.
За Красним Лиманом нас чекали 40-50 км. війни. Чудові краєвиди, побиті мінометним вогнем. Соснові ліса, в яких викошені ділянки дерев мінометними вибухами. На деяких блокпостах, видно, що ще два-три дні тому був жорсткий бій. Асфальт містами чорний від гарі бою. Вздовж всього маршруту зустрічалась розбита техніка, яка вже мирно стоїть на обочині дороги. На одному з блокпостів, бачили автомобіль, через який просто переїхав танк.
Ми доїхали до артилеристів в саме місця дислокації і зупинились на блокпосту. Зв’язались з керівництвом. І тут перший вибух. Перша реакція – пригинаєш голову, це як безумовний рефлекс. 
Вчора ми стали свідками, як працює наша артилерія. Залпи гармат, до них звикаєш швидко. А ось робота града – мені здається до цього звикнути не реально. Зустрівшись з керівництвом, нас провели до сумчан. Розвантажились. Розмова була довгою, про потреби, про загальну ситуацію, про АТО, про війну. За цю годину артилерія безупинно лупила ворога. 
Від’їжджаючи додому, хотілося віддати хлопцям останнє що мав, аби воно допомогло їм. 
За моїх п’ять експедицій – ця перша настільки жорстка, що не вистачає слів для опису. Звичайно і під Слов’янськом (коли були у Олександра Бойко) гриміло, але тут ВІЙНА.
Вертаючись додому, нам повідомили, що машина з сумськими міліціонерами підірвалась на фугасі – є загиблі. А чотири години тому ми їх бачили у доброму гуморі. 
Вічна пам'ять героям України!
Від тепер в експедиції їздить буде важче, сепаратисти мінують дороги і працюють диверсійні відділення.
Я перепрошую за малу кількість фотографій, але там взагалі забороняють знімати. Тому те що є.
Радує що у сумчан бойовий настрій і вони готові гнати «ДРУЗІВ» до Кавказьких гір. 
П.С. низький уклін всім сумчанами, які допомагають нашим солдатикам. Окрема подяка водію та активісту Валерію Семесенко, що відвіз нас в пекло і вернув додому».