У розвинених країнах журналістів називають «сторожові пси демократії». Як і звичайний сторожовий пес, який помітив порушника, починає гавкати, журналіст, помітивши проблему, попереджає інших. Адже саме завдяки журналістам громадяни можуть дізнатися про зловживання у владі, корупцію, використання чиновниками бюджетних (наших з вами) коштів у власних цілях. Саме завдяки ЗМІ ми можемо дізнатися, що президент за державний кошт полетів відпочивати, а прокурор побудував собі будинок на території заповідника. І саме завдяки цим знанням в Україні, зокрема, народ уже двічі змінював владу «засобами прямої дії».

Так, в Україні журналістика далеко не на ідеальному рівні. У нас нівельоване саме поняття журналіст, існує безліч людей із журналістськими посвідченнями, які ніколи не мали стосунку до цієї професії. Існує багато продажних журналістів, і це також факт, на який не можна закрити очі. Усе це формулює загальну недовіру до журналістики і нелюбов до журналістів зокрема. Більше того, я також не люблю деяких журналістів.

Але попри існування «псевдожурналістів», в українських медіа є і багато справжніх професіоналів. Існують програми журналістських розслідувань, завдяки яким ми можемо бачити зловживання влади. І головна користь від цих розслідувань – не те, що когось покарають. А те, що інші чиновники, подивившись на ганьбу свого колеги в телевізорі, газеті чи на сайті, побояться вкрасти, щоб не потрапити завтра на його місце.

Ці програми поки що існують. Але зрозуміло, що фігуранти цих розслідувань, як і ті, у кого є причини туди потрапити, незадоволені. І журналісти отримують погрози. Іноді навіть ці погрози підкріплюються діями.

Експерти Інституту масової інформації за 2021 рік зафіксували 197 випадків порушень свободи слова в Україні. З них 145 випадків стосувалися фізичної агресії проти журналістів, а 24 – це побиття. Причому зафіксовано це було в абсолютно усіх регіонах країни, без винятку. Тобто картина є типовою для України.

Так, в Україні є правоохоронні структури, і усі випадки порушень прав журналістів знаходяться на особливому контролі. Зокрема, на Сумщині існує робоча група з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова при обласній державній адміністрації. В Головному управлінні Нацполіції в Сумській області є Сектор захисту інтересів суспільства і держави, одним з напрямків роботи якого є захист прав журналістів і протидія злочинам, пов’язаним із перешкоджанням їх законній професійній діяльності. При Сумській обласній прокуратурі створено міжвідомчу робочу групу, куди входять представники прокуратури, Національної поліції, Державного бюро розслідувань та Служби безпеки України для узгодження роботи правоохоронних органів задля протидії злочинам проти журналістів.

Здавалося б, що ще треба? А треба, щоб усі ці поважні інституції реально працювали на захист журналістів. Адже «прискіплива увага» до всіх злочинів проти журналістів виражається фактично в тому, що правоохоронці відкривають кримінальну справу за так званою «журналістською» статтею Кримінального кодексу – 345-1, «Погроза або насильство щодо журналіста». Так, стаття «серйозна», за погрозу журналісту передбачено до трьох років позбавлення волі, а за те саме, вчинене організованою групою – від 7 до 14.

От тільки усі ці кримінальні справи, як правило, тихенько закриваються. За жодним з резонансних злочинів проти журналістів Сумської області, вчинених останніми роками, ніхто не покараний. Ні за побиття головного редактора газети «Панорами» Євгена Положія, ні за спалення автомобіля і погрози вбивством журналістці-розслідувачці Олені Адаменко, ні за підпал редакцій конотопської ТРК «Вежа» та шосткинської інформаційної агенції «Північ-медіа». В останніх випадках навіть підозра нікому не висувалася.

Наприклад, Олена Адаменко про закриття кримінальної справи щодо погроз їй дізналася майже випадково, під час робочої зустрічі у прокуратурі. Шосткинський журналіст В’ячеслав Павленко, який отримав погрози на свою адресу ще в минулому році, також не бачить перспектив просування розслідування. Справа, за його словами, перебуває у «підвішеному» стані, і жодних реальних процесуальних дій по ній не ведеться. Що, зрештою, також призведе до її закриття.

Загалом, відсутність реальних покарань тих, хто погрожує журналістам, призведе до самоцензури журналістів. Адже хто свідомо буде наражати себе і свою сім’ю на небезпеку, знаючи, що за це нікого не буде покарано? І ми перетворимося на Росію чи Білорусь, де про справжню журналістику давно забули. І влада та окремі чиновники будуть робити усе, що забажають, а ми про це навіть не знатимемо.

Олексій Захарченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Сумській області

Блог підготовлено в межах проєкту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та його автора й необов'язково відбиває позицію Freedom House.